Домашня освіта в Україні – не надто поширена практика, проте з кожним роком все більше батьків експериментують із варіантами навчання для власних дітей. Стосовно цієї теми точиться чимало розмов: одні вважають практику навчання вдома позитивною та більш якісною, інші ж – переконані, що дитина повинна здобувати знання серед однолітків.
Анастасія Леухіна – мама дванадцятирічного хлопчика, котра вже декілька років поспіль практикує домашнє навчання. Жінка сама навчалась в українській та американській школах, українському, канадському та американському університетах. Її син після трьох років у школі перейшов на так званий «хоумскулінг». Анастасія поділилась перевагами та недоліками домашньої освіти та розповіла про перші «дзвіночки» того, що потрібно забирати дитину зі шкільного середовища.
Між іншим, Анастасія заснувала кампанію #пуститевреанимацию, яка домоглася доступу відвідувачів до реанімацій та отримала низку українських та європейських нагород як найкращий комунікаційний проект та команда року.
До Івано-Франківська жінка завітає вже наступного тижня із лекцією про домашнє навчання дитини. Зустріч відбудеться 18 жовтня в «Urban Space 100».
Моя дитина навчається вдома, і я заснувала платформу «Освітній експеримент«, яка пропагує те, що люди мають право на велику кількість альтернатив у навчанні. Я вважаю, що ми повинні обрати для власних дітей те, що їм підходить. Незважаючи на те, що у нас є багато не надто ефективних державних шкіл, є можливість обирати або створювати альтернативи, які потрібні нашим дітям.
– Які переваги навчання дитини вдома?
– Насправді я не хочу пропагувати цей варіант навчання як єдиний спосіб, оскільки вважаю, що дуже важливо відчувати, наскільки комфортно вашій дитині в школі чи садочку, в якому вона навчається. Якщо ж некомфортно – не потрібно змушувати її терпіти, а просто виходити з системи, шукати певні альтернативи. Мій вибір був саме таким, адже у школі моєму сину стало дуже некомфортно. Зважаючи на те, що в Чернігові немає приватних шкіл і особливого вибору теж, ми вирішили навчатися вдома. Як на мене, це дуже хороший спосіб краще дослідити навчальницькі потреби дитини та бачити, як вона навчається. Це чудова можливість для батьків краще дізнатися про власну дитину.
– Як це відбувається в житті? Хто навчає вашу дитину? Хто складає графік? Чи абстрагується дитина від того, що вона вдома, і переключається на навчальний процес?
– Ми вже четвертий рік на домашньому навчанні. Перші три роки навчання відбувалося разом із вчителькою, котра і відповідала за всю програму. Зараз частину предметів син проходить самостійно, а до вивчення більш точних наук залучаємо вчителів. Стосовно графіка: син займається ще і спортом, відвідує важку атлетику, займається музикою та плаванням. У нього багато різних занять щодня і дуже інтенсивний графік. Ми з ним самостійно плануємо, в якій частині дня він займається самостійно, а коли із викладачем.
– З якого часу ви перейшли на альтернативне домашнє навчання?
– Мій син провчився три роки в загальноосвітній школі, і вже з четвертого класу ми його забрали на домашнє навчання. Тоді йому було 9 років.
– Якими є перші дзвіночки для батьків, щоб зрозуміти, що варто перевести дитину на домашнє навчання? Як зрозуміти, що дитині некомфортно в школі?
– Якщо говорити загально, то дитина ходить до школи для того, щоб вчитися. Учневі має бути комфортно та безпечно, щоб сприймати будь-яку інформацію. Можна помітити, що дитина перебуває у стресі. Ознаки стресу можуть бути різними: поганий апетит, ненормальне відвідування вбиральні, сприйняття та швидкість виконання завдань. Це зовсім не означає, що всіх дітей потрібно виводити на домашнє навчання, але мені було дуже цікаво відслідкувати ці речі. Я зрозуміла, що цей клас, ця школа не зовсім підходили моїй дитині.
– Як поставились до вашого вибору вчителі та однокласники сина? Якою була реакція?
– Ми з ними взагалі нічого не обговорювали. Просто в один момент перевели сина в іншу школу. Взагалі реакції ніякої не було. Вчителі напевно зітхнули з полегшенням, їм не потрібно було з нами далі конфліктувати і вирішувати некомфортні для них питання.
– Очікуване запитання щодо соціалізації дитини. Чи не стане домашнє навчання перепоною у процесі соціалізації дитини?
– Всім чомусь здається, що коли ти забираєш дитину зі школи, то вона позбавлена можливості бути в соціумі, хоча насправді це не так. Мій син відвідує заняття з оркестру, плавання, з музичної літератури, займається важкою атлетикою. Там він спілкується з великою кількістю людей будь-якого віку.
Навпаки, коли моя дитина відвідувала звичайну школу, йому було складно вибудовувати довготривалі стосунки з однолітками, що я спостерігаю і зараз, але, як на мене, це питання не зовсім пов’язано зі школою. Я почала замислюватись над тим, а чи повинен він взагалі весь час бути з однолітками і чи йому весь час має бути комфортно… Я згадала свою школу, де мені було страшенно некомфортно і, власне, я теж інколи замислююсь, чи дійсно повинні наші діти проходити через цей стрес, якщо вони можуть його уникнути.
Знаю багато випадків, коли дітки не уявляють для себе навчання у домашньому форматі, – їм потрібен великий клас і багато галасу довкола. Проте, є діти, яким цього не потрібно, або потрібно у менших кількостях. Цей процес повинні регулювати батьки.
– Хто займається плануванням навчальної програми вдома?
– Оскілки ми закріплені за звичайною державною школою, де син складає атестацію, контрольні роботи за такою ж програмою, що й діти у школі. Ми користуємося шкільними підручниками, або тими, які вважаємо за краще і потрібне. Фактично ми користуємося тими ресурсами, що і в школі.
– На яких умовах дитина числиться у школі в той час, коли не відвідує її щодня?
– Ми прикріплені за школою, яка має різні формати навчання, зокрема заочне. Він отримує від цієї школи контрольні, які потрібно скласти. Новий закон про освіту передбачає можливість вибору домашньої освіти. Для цього формату наразі норми ще чітко не прописані, але така можливість є.
– Як ви, як мама, знаходите час для дитячого навчання вдома?
– Я не ходжу із сином весь час за ручку, головне моє завдання – разом із сином визначити пріоритети, побудувати ритм та графік, знайти вчителів, котрі потрібні для допомоги. Тобто координаційно-організаційна робота з мого боку, але син самостійно відслідковує час та відвідування занять.
– Які результати дає домашня освіта дитини у порівнянні з відвідуванням звичайної школи?
– Найголовніше те, що у дитини за декілька років пройшов стрес від навчання. Спочатку йому весь час було складно. У нього був такий сильний стрес, що навіть не міг писати. Почали розвиватися комплекси. Було дуже складно привити інтерес до навчання вже навіть після школи. Спочатку він все це сприймав як суцільну формальність. Йому було дуже важко навчатися, а зараз я бачу великий прогрес в тому, що він самостійно щось досліджує, і в нього є бажання.
– Після того, як ви перевели свою дитину на домашнє навчання, чи підвищився суспільний інтерес до вас та ваших методів, серед знайомих чи інших людей?
– Я зрозуміла, що є люди, котрі взагалі переводять дітей на домашнє навчання, або організовують власні школи для своїх дітей. Це дуже цікава когорта людей, у яких можна чогось вчитися. Тому ми організували проект «Освітній експеримент» для навчання та обміну досвідом. Це об’єднання людей, котрі експериментують. Щороку ми організовуємо великий табір для дітей та дорослих. Після чого кожного року декілька людей переходить на домашню освіту. Зараз ця система набирає великих обертів, люди готові експериментувати.
– Наскільки досвід домашнього навчання популярний в Україні?
– Офіційної статистики немає, тому що випадки цієї практики розкидані між декількома державними школами і приватними. Приватні школи за невеликі гроші беруть дітей на таку атестацію, адже вони мають ліцензію для проведення такої атестації.
Інтерв’ю: Сніжана САМАНЧУК