Карантин 2020 Україна. Як використовувати час з користю?

Домашнє навчання від мами з шестирічним досвідом

Коли мільйони дітей пішли на карантин, а медіа сповнені рекомендаціями кращих інтернет ресурсів для навчання, поділюся своїм досвідом роботи з дитиною в умовах домашнього і дистанційного навчання.

Мій син навчається в такому режимі шість років. 9 з 16 предметів він проходить самостійно без зовнішньої допомоги. За 7ма працює з викладачами. Мови і математику — онлайн щотижня. Історію і фізику — інтенсивний очно. Його онлайн викладачі працюють з ним зі Львова, Краматорська і Києва.

Пропоную 5 спостережень і 5 кроків, які можуть бути вам цікаві, якщо замислюєтеся про те, як організувати навчання вдома:

Не всі викладачі вміють працювати онлайн. Бувають люди, які прекрасні в житті, але заняття з ними зовсім не таке ефективне онлайн. Буває навпаки. Тому важливо пробувати різних, і знаходити тих, хто підходить Вашій дитині. Continue Reading →

Українська в школах: погляньте, чому вчать наших дітей

Нумо поговорімо про інше

Поки всі обговорюють проблематику українського контенту у виробництві серіалів, вплив культурного середовища та телевізора на розвиток мови, хочу повернути погляд в іншу сторону. Поговорити про проблеми з навчанням української, яке фінансується нашими податками — в школах та університетах. ЇЇ погано вчать, бо на виході ми отримуємо велику кількість людей, які не здатні розмовляти чи писати українською.

2015−2016 рік. Атестація в Національній поліції. Через мої комісії пройшли приблизно 2000 кандидатів в різних регіонах. Більшість з них мали вищу освіту, деякі — кандидатські чи докторські ступені, але вони не вміли розмовляти українською. Continue Reading →

Новина у конверті: у вас рак

Це історія моєї подруги. Їй вдалося приховувати свій діагноз більше п’яти років.

Вона — лікарка. Одна з найкращих гінекологів-ендокринологів у Києві. До неї неможливо потрапити на прийом без попереднього запису. Але й тоді чекати доведеться з місяць. Вона щоденно оглядає жінок на наявність ущільнень у грудях і, як може, переконує їх регулярно перевірятися в гінеколога та мамолога. Вона сама виявила в себе ущільнення і пішла робити мамографію. Звернулася в приватну клініку, щоб не зустрічатися ні з колегами-лікарями, ні зі своїми пацієнтами.

«Я чекала результату мамографії в коридорі о 10-й ранку. До мене вийшла асистентка лікаря і мовчки передала конверт із діагнозом «рак» усередині. Незважаючи на те, що я вже й так знала, що зі мною, що я грамотна й поінформована, я ридала, коли відкрила конверт і прочитала діагноз. Кілька хвилин тому лікар побачив пухлину, написав (чи написала) слова «рак грудей» у висновку, але чомусь не спромігся сказати мені про це особисто? Адже тоді навіть кілька слів підтримки стали б для мене опорою. А мовчки передати конверт і залишити пацієнта наодинці з таким страшним діагнозом — це жорстоко.

Об 11:00 у мене починався прийом в іншому кінці міста. Я опанувала себе й поїхала працювати. Але ж на моєму місці могла опинитися інша людина, і вона могла б не витримати такого нервового напруження. Чому все так черство й не по-людськи? Continue Reading →

Рак: усе, що ви хотіли знати про хворобу, якої бояться найбільше

Діагноз, якого ніхто не хоче чути, про який воліють не говорити, навколо якого зосереджено найбільше міфів і страху — і з яким поруч із нас живуть сотні тисяч людей. 4 лютого відзначається Всесвітній день боротьби проти раку.

Ми вирішили поговорити про цю хворобу з тими, хто знає про неї найбільше, і розказати про те, про що всім хочеться знати, але страшно питати. Наші експерти — лікар і громадські діячі, що підтримують людей у таких складних ситуаціях. Ми хотіли зробити історію про допомогу, долання, обізнаність і, зрештою, про життя. І здається, у нас вийшло.

Щороку в Україні (без урахування непідконтрольних територій та Криму) вперше хворіють на рак близько 140 тисяч осіб. У нашій країні хворіють менше, ніж у Франції, Німеччині та скандинавських країнах, трохи більше, ніж у Болгарії, Румунії та Прибалтиці. Але ми перші у Європі за рівнем смертності. В Україні впродовж першого року життя після встановлення діагнозу помирають 30% пацієнтів — тому що у 40% діагностують рак на III–IV стадії. Причини цього — дуже погана обізнаність пацієнтів щодо здорового способу життя, гігієни, низький рівень особистої відповідальності за власне здоров’я. Часто буває, люди приходять до лікарів, особливо онкологів, коли вже пізно, коли лікування складне, дороге, тривале, малоефективне й інвалідизуюче. Continue Reading →

Одна история обо всех нас

История моей коллеги так проникновенна, что я хочу максимально точно передать ее дальше. Со всем тактом и уважением. Потому, что она — обо всех нас.

И о том, как важно давать малую поддержку тому, кому она нужна. Даже когда адресат — маленькая девочка.

8-й День интенсива. Нас трое. Японка Дайя, тайка Гоп и я. Эти подробности важны.

Мы договариваемся пойти втроем на обед. После восьми дней, проведенных на интенсиве нам есть о чем поговорить. К нам пристраивается небольшая группа: «Мы пообедаем вместе с вами».

Мы с Гоп вежливо улыбаемся и отвечаем: «Конечно». Дайя тихо и настойчиво повторяет: «Скажите им нет. Мы пойдем втроем». Я не понимаю что к чему, извиняюсь перед другими ребятами, и мы отправляемся на обед все же втроем.

9-й День. Дайя делится своей историей. Continue Reading →

Не боятися смерті: про реанімації, паліатив та мистецтво життя. Розмова з Анастасією Леухіною

Співзасновниця «Освітнього експерименту», реформаторка у сфері охорони здоров’я, письменниця Анастасія Леухіна в своїй квартирі у Києві, 1 листопада 2019 року
Фото: Анастасія Власова/hromadske

Анастасія Леухіна — викладачка Київської школи економіки, вона спеціалізується на веденні переговорів, розв’язанні конфліктів та комунікаціях. Окрім того, вона співзасновниця «Освітнього експерименту», має закордонну освіту та багато подорожує.

Але головним чином, Настя — людина, якій не байдуже. У 2016-му році вона боролася за те, щоби в Україні відкрили двері реанімації для рідних пацієнтів. Вона реформувала поліцію, займалася освітніми проєктами, адвокатувала альтернативну освіту та хоумскулінг.

Сьогодні Анастасія готує до друку книгу, яка називається «Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть та все, що поміж ними». Ця книга особлива, адже вона стосується досвіду, який неуникно торкнеться кожного. Досвіду хвороби та смерті рідних.

Ми всі прагнемо про це не думати, та переважно удаємо, ніби цього не існує. А коли стикаємося із таким досвідом, то проживаємо його кожен по-своєму, і не ділимося з іншими. В публічному просторі дискусій на ці теми майже немає.

Так утворюється замкнене коло замовчування та страху, а подеколи — гірких помилок. Вийти з цього кола — таким є головне завдання «не страшної» книги Насті. Continue Reading →

Каша «із сокири», або Як творити зміни з «нічого»

Зі смертю чи невиліковним діагнозом стикаються усі, але ми взагалі про це не говоримо.

Я вкотре встряла у великий проект – розповісти людям про те, що є життя після невиліковних діагнозів, що ти не один, що помирати у стражданнях і болю не обов’язково, і просто спостерігати за цим не потрібно – є люди, ідеї, знеболювальні та рішення.

Це «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними», де зібрані рекомендації та поради лікарів і психологів, а також понад 50 історій з реального життя людей.

Цей проект потребує значних зусиль та ресурсів. Не лише тому, що він амбіційний і великий. Бо на старті з ресурсів є тільки велике бажання и розуміння невеликої групи людей. Майже як у казці про кашу «із сокири» – у нас є тільки сокира. Continue Reading →

История одного пожара, или Как часто мы путаем трагедию с расходами

Я всегда очень болезненно переносила трагедии и потери.

В моем мире сгоревший дом – это трагедия. Но эта история заставила меня изменить определение трагедии и более философски отнестись к «потерям».

Эта история поменяла мое отношение к мечтам, к силе сообщества и мужеству просить о помощи. Фраза «держитесь» обрела новые смыслы.

В 2019 году наши коллеги построили свободную школу в Виннице.

Планировали сделать в ней центр, в котором будут бурлить не только школьные занятия, но и дискуссии, тренинги, семинары и тусовки про альтернативное и демократическое образование.

Горели глаза, вскипали идеи!

Много работы своими руками, гораздо более привычными к клавиатуре, чем к стройматериалам.

Но это было для них важно: построить дом для школы своих детей. Построить вместе – горсткой детей и родителей, создать это пространство для себя и для других.

Было вложено всё: душа, деньги, силы. Все до последнего.

В один февральский вечер через несколько недель после запуска в эксплуатацию дом сгорел. Весь до фундамента. Из-за неисправности котла. Сгорел за считанные часы.

Continue Reading →