Зі смертю чи невиліковним діагнозом стикаються усі, але ми взагалі про це не говоримо.

Я вкотре встряла у великий проект – розповісти людям про те, що є життя після невиліковних діагнозів, що ти не один, що помирати у стражданнях і болю не обов’язково, і просто спостерігати за цим не потрібно – є люди, ідеї, знеболювальні та рішення.

Це «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними», де зібрані рекомендації та поради лікарів і психологів, а також понад 50 історій з реального життя людей.

Цей проект потребує значних зусиль та ресурсів. Не лише тому, що він амбіційний і великий. Бо на старті з ресурсів є тільки велике бажання и розуміння невеликої групи людей. Майже як у казці про кашу «із сокири» – у нас є тільки сокира.

Окрім звичного проєктного менеджменту, це – про подолання табу, про роботу зі страхами і про чесний діалог – перш за все із собою. До цього готові не всі.

Я багатьох прошу підтримки і залученості.

Одні – мовчать. Не відповідають, через зайнятість або неготовність.

Другі щодня відписуються:

• Це не наш формат
• Це не наш мандат
• Цього немає у нашому плані
• Це не наша тема

Треті кажуть – припини просити, шукай гроші та наймай людей. Припини гратися у волонтерство, шукай гроші.

Моя внутрішня правда у тому, що я або зможу знайти гроші, або кристалізувати смисли – на обидва варіанти мене, наразі, не вистачає.

Після цих трьох відповідей у мене опускаються руки. Мені хочеться емігрувати у середовище, яке буде більш чуйним та підтримуватиме, але правда полягає ще й у тому, що цього середовища не існує ніде – його треба будувати навколо себе, там де я є.

І я вчуся розуміти та приймати. Чути резонні пояснення та ввічливі відмови.

Вчуся визнавати правду на іншому боці і поважати право не долучатися до того, що для тієї сторони не є важливим. Бо ж кожен має право не допомагати.

Як і кожен має дистанціюватися від думок про те, що рак, інсульт або смерть його не торкнуться (хоча, якщо поглянути на цифри – то це напевне станеться з кожним або з його рідними, рано чи пізно).

Але потім приходять четверті. Переважно звідти, звідки не чекаєш. Вони приходять і долучаються, віддають частинку себе і, у такий спосіб, з маленької стежечки наш спільний шлях перетворюється у злітну смугу.

Частину цих людей я знаю давно і добре – з інших робіт чи волонтерських проєктів.

Частину ніколи раніше не бачила, але знаю через Facebook досить поверхово. А вони приходять, довіряють, підставляють плече і кажуть:

• Чи потрібна тобі допомога з візуальною частиною? Я готовий.
• Я зроблю ілюстрації. Навіть якщо не знайдеш гроші, зроблю.
• Я перекладу англійською, безоплатно. Буде довго, але без грошей.
• Я з оператором готова робити відео, треба?
• Ми проведемо корпоративну зустріч з ментального здоров’я і поговоримо про книжку. Приїдеш?
• Підключайте мене до проєктного менеджменту чи перекладів — я хочу допомогти.
• Я — редактор, хочу її відредагувати. Українською чи російською.
• Я заберу тебе в аеропорту і попіклуюся про тебе.
• Я доопрацюю обкладинку і зроблю все, що потрібно.
• Я відредагую українську версію, навіть якщо не буде грошей, не хвилюйся.
• Я допоможу зробити систему обліку фінансів.
• Ми з друзями передамо вам 50 000 грн. На що потрібно.
• Я готова дистанційно вести облік фінансової частини.
• Я надішлю 1000 грн. Куди?
• У Вас є річний звіт? Я його зроблю.
• Я прийду приготувати тобі вечерю.
• Я передам вам кілька своїх картин на подарунки.
• Я зваляю вам ангелів з вовни на подарунки.
• Я зроблю п’ять уроків-консультацій  з української у подарунок доброчинцям.
• Я передам тобі 10 квитків на наші екскурсії.
• Я підстрахую з сином, якщо тебе довго не буде.
• Я можу допомогти з парою грантових заявок до кінця року.
• Я буду підтримувати вас інформаційно та писати про Вас.
• Я зберу гроші, щоб поширити книжку у нашій області.
• Я виділю 20 000 тис. з операційних витрат на частину накладу.
• Я спечу пиріг для зустрічі з дизайнерами, які робили обкладинку.
• Я передам 5 книжок та плакатів на подарунки — вони такі гарні вийшли!
• У мене є теплий контакт у видавництві. Я їм написала.
• Ми зробимо сайт для книжки, звичайно. Надсилайте ТЗ.
• Я хочу тобі допомогти. Що потрібно?
• Можу часом давати водія і пришлю 12 000 грн. у цьому місяці та в наступному.
• Залишила тобі ключі від офісу, стільці розставила, печиво вам купила, чай на кухні через коридор.

І ось коли вся ця довіра та допомога приходять, з’являються сили йти далі і робити те, що раніше здавалося неможливим.

І каша «з нічого» вариться з новими смаками та смислами.

Люди творять дива. Внесок кожного – неоцінений.

А допомагати можна по-різному. Важливо наважитися. І тоді невеличка група людей здатна змінити світ. Разом, крок за кроком. Цілий світ.

Підтримати видання книги можна тут.

Анастасія Леухіна, співзасновниця платформи «Освітній експеримент», ГО «Горизонталі», викладач Київської школи економіки, спеціально для УП.Життя

Джерело на УП