Хвиля жахливих постів заполонила соцмережі і медіа останніми днями. У сюжетах про смерть жінки після домашніх пологів є все — осуд, презирство, знецінення, зверхність і сарказм у вигляді згадок про природний добір. Суспільство дуже неоднозначно ставиться до домашніх пологів. Так само безапеляційно й осудливо, як до всіх явищ, котрі виявляють відмінності. Адже пост лікаря з Рівного про цей випадок починається з того, що мати була вегетаріанкою, тобто не такою, як усі. Однак, чому цілком здорові, заможні, освічені і критично мислячі жінки не хочуть приймати те, що пропонують їм пологові будинки, а зважуються на домашні пологи?

Пологи як медичний акт і хто кого народжує?

Багато вітчизняних акушерів-гінекологів, що отримали освіту в радянські і пострадянські часи, розглядають вагітність як хворобу, а пологи — як медичний акт, в якому жінка і плід (не плутати з дитиною) розглядаються як об’єкти породіллі, а лікарі — як основні актори в цьому спектаклі. У київському пологовому будинку є навіть гарний напис на мармуровій підлозі «Руки, що дають життя», ніби мама з татом не мають жодного стосунку до народження дітей, а лише лікарські руки — основний актор у цьому процесі. Ця філософія пояснює високі цифри у статистиці медичних втручань під час пологів.

Підтримувальну або рятівну роль лікарів складно переоцінити, але вони — не головні на цьому святі життя. Багато сучасних жінок не хочуть бути чиїмись об’єктами, вони не хочуть бути шматками м’яса на чиїхось операційних столах або в кріслах. Вони не хочуть підлаштовуватися під зручність лікарів, які вміють приймати пологи лише в найнебезпечнішому і незручному для жінок положенні лежачи на спині, бо їм так зручно. Жінки хочуть відчувати і проживати свої пологи по-своєму, і важливо, щоб до цього права і наміру медперсонал ставився з повагою. Але повага і суб’єктність часто недоступні в перинатальних установах. Авторитаризм і нівелювання жінок до рівня безправного «м’яса» — ще досі поширений спосіб взаємодії з пацієнтами.

Поки лікарі віритимуть у те, що народжують дітей вони, кількість жінок, які обирають домашні пологи, зростатиме.

«Менше читай і слухай старших!», або «А ви що, лікар?»

Інтернет і глобалізація надали майбутнім матерям доступ до найкращих міжнародних практик у сфері допомоги під час пологів і до доказових протоколів ведення вагітності та пологів. Це не замінює медичної освіти, але робить пацієнтів більш обізнаними і проактивними у відстоюванні свого шляху. Вони розуміють, що пологи — це важлива подія в їхньому житті, знають про ризики і медичні перегини. Вони хочуть народжувати в доброту і мир, а не в простір війни і підпорядкування, який пропонують їм пологові будинки.

Якщо раніше лікарі взаємодіяли з жінкою, яка не мала майже жодних знань, а отже, можливостей відстоювати свої потреби, то зараз завдання ускладнюється тим, що багато хто приходить з дуже чітким розумінням, що їм потрібно під час пологів, і готові відстоювати свої права. Ера безглуздих і безправних дуреп добігає кінця. Але не всі лікарі досить гнучкі або ввічливі, щоб створювати іншу якість взаємодії з пацієнтами. Найчастіше, навіть коли лікарі обіцяють дослухатися до побажань породіллі, на практиці вони роблять по-своєму.

Нерідко трапляється і відкритий прогин жінки під себе, маніпуляція нею. Заради справедливості, зауважу, що екстравагантні фріки теж трапляються, але це не робить їх менш цінними як людей, які заслуговують на повагу просто тому, що вони — люди.

Більшості лікарів потрібні слухняні породіллі, вони поблажливо ставляться до «читання книг та інтернету», знецінюють тих, хто відповідально готується до пологів, і встановлюють відносини гноблення з пацієнтками. Але запиту на такий стиль взаємодії у сучасних жінок дедалі менше. І все менше людей готові за це платити, байдуже — податками або хабарями.

Поки лікарі продовжують знецінювати знання і світогляд майбутніх мам як примхи або езотеричні збочення, демонструючи неповагу до вибору пацієнток, сірий ринок домашніх пологів зростає.

Партнерські пологи, або «Ще татуся відкачувати»

Впровадження практики партнерських пологів ще десятиліття тому тривало туговато. Деякі лікарі з розумінням ставилися до цієї новизни, багато хто гальмував її як могли. Але поступово жінки звикли, що їм не потрібно залишатися наодинці з хамством, грубістю або байдужістю, очікуваних від взаємодії з персоналом. Вони звикли, що із собою можна взяти союзника для підтримки і свідка — для моніторингу і контролю.

Партнер є опорою для жінки в момент уразливості, підтримкою і джерелом позитивних флюїдів у казенній атмосфері пологової зали й у взаємодії зі стомленим персоналом. Але пандемія дозволила пологовим будинкам обмежити доступ рідних. Багато лікарів радіють — адже додаткові люди для них незручні, свідки не потрібні. Департаменти охорони здоров’я на місцях видають не зовсім законні накази про заборону партнерських пологів. Членів сімей просто перестали пускати на пологи.

Заборона на партнерські пологи впливає на зростання кількості домашніх пологів. І що довше вона діятиме, то більше людей наважуватимуться на домашні пологи.

Змін потребують наші серця. Змін у ставленні до породіллі як до людини, у якої може бути своє бачення, свої побажання, свої потреби щодо підтримки. Всього цього немає у «м’яса», яким часто-густо почуваються пацієнти в пологовому будинку. Для цих змін не потрібно багато ресурсів. Лише побачити в пацієнтові людину і навчитися її поважати на рівних із самим собою. Адже лікар — теж людина.

Джерело на НВ