Лікарі образилися. Медіа їх показують м’ясниками. Жінки готові ризикувати життям і народжувати вдома, тільки щоб не отримувати свою дозу акушерського насильства від іменитих фахівців. Лікарі хочуть бачити іншу історію про себе: вони героїчно рятують життя, гроблять своє здоров’я, мало заробляють і вигоряють. Історію, в якій є повага і визнання. Але поваги немає, довіри немає, визнання теж немає. Є страх і презирство.

Звинувачення в бік лікарів виходять грубим узагальненням. Вони травмують хороших лікарів — компетентних і грамотних, гідних і чесних, які важко працюють, і дбайливих. Позитивні історії про лікарські подвиги губляться на тлі шушвалі, яка своєю некомпетентністю, безсовісністю і відсутністю базових понять етики руйнує довіру до професії і гробить репутацію лікарів як касти. За законами комунікацій погані новини завжди розходяться краще, ніж хороші.

Некомпетентність. Переплутати на операційному столі здорове праве коліно з хворим лівим, сплутати кисть зі стопою на рентгені, помилитися на півтора кілограма ваги плоду на УЗД, прописати антибіотики для боротьби з вірусом — звичні фрагменти з медичної практики.

«Ексректор за $3 тис. допомагав студентам-медикам успішно скласти іспит „КРОК“. Схема приносила $2 млн на рік». Ексректор (а скільки таких чинних?) продавав можливість слабким і непідготовленим студентам отримати диплом і піти в професію. Історії про схеми і суми, які гуляли в медичних вишах за вступ, за складання іспитів, вражають. З появою ЗНО і конкурентнішого входу в медуніверситети можна було видихнути, але тут активізувалася бізнес-частина медичної освіти, яка бореться за можливість абітурієнтів з балами ЗНО нижче плінтуса вступати в медуніверситети — якість випускників на виході цих людей не цікавить, лише фінансові потоки від гірших.

Лікарі образились. Медіа їх показують м’ясниками

Історій про низьку якість викладання, нестачу корисних знань і практичних занять, про невміння працювати зі студентами і небажання, власне, вчити, щоб не плекати собі конкуренцію, теж багато. Все це впливає на якість підготовки лікарів і виливається в зайві медичні втручання, відсутність роботи над помилками, покалічені долі і втрати, яких могло не бути. Це руйнує довіру.

Конфлікт інтересів. Одного разу я відмовилася від ургентної операції. Лікар тиснув і наполягав, навіть викликав приватну швидку для переміщення в клініку. Це було підозріло — мені дійсно потрібна операція або лікар робить касу? Пацієнти з критичним мисленням замість турботи про себе вирішують дилему: а чи можна довіряти лікарю і в чиїх він (вона) інтересах пропонує шлях лікування — у власних або пацієнта? Одні йдуть по альтернативні думки до інших лікарів і витрачають дорогоцінний час. Інші в стресі платять. Потім страждають. І не довіряють ще більше.

Людям видаляють вигадані пухлини, дають некоректні призначення ліків, виписують тонни непотрібних, але дорогих аналізів і ліків. Відкати від лабораторій, надприбутки для аптек, кишені головних лікарів — ціннісні орієнтири багатьох орків у білих халатах. Лікарі збуджені — гроші близькі, пацієнти наївні, лікування — найкращий спосіб забезпечити перетікання грошової маси з одних кишень в інші. Ці історії вселяють багато недовіри до лікарів, як до поганих, так і до хороших. У підсумку страждають всі, крім особливо безсовісних і заповзятливих. Вони в плюсі.

Ніякої відповідальності. У лікарні після смерті дитини на мене завели дві медкарти. Одна була з фактичною історією хвороби. Друга — з діагнозом порушення циклу. Дізналася я про це випадково від молодої лікарки, яка, прийшовши на чергування через кілька днів після смерті малюка, попросила описати порушення циклу, навіть не підозрюючи про пологи. Одну історію писала старша лікарка, а іншу — фальсифікувала молодша. Так вони замітали сліди і намагалися поліпшити статистику. Адже в їхньому світі цифри важливіші за людей.

Найбільшою проблемою для лікарів у процесі розробки електронної системи e-health була неможливість коригувати записи — адже всі звикли по кілька разів переписувати історію хвороби, а потім ще купувати у патологоанатома безпечні для лікаря формулювання про причину смерті. Багато розмов про відповідальність, і фактично повна її відсутність. Мізерна статистика судових справ проти лікарів і абсолютно не дієва система захисту прав. Замість роботи над помилками — приховування і кругова порука.

Невміння і небажання комунікувати. Найбільший біль для пацієнтів і їхніх родичів — відсутність достатньої і достовірної інформації. Лікарі поспішають, їм ніколи, вони не хочуть розмовляти і пояснювати. Вони вважають це негідним марнуванням свого дорогоцінного часу.

Матір не пускали в реанімацію до півторарічної дитини і навіть не зволили їй повідомити про те, що занесли дитині внутрішньолікарняну інфекцію. Про те, що перепробували десяток різних антибіотиків, вони теж не згадали. Новину про онкологію записали в картку і не повідомили пацієнтові і сім’ї, запис у карті виявили чотири роки по тому. Пенсіонерці поставили стенти, але ніхто не пояснив про необхідність щоквартальної заміни. Дівчину не попередили про встановлення урологічного катетера і почали без пояснень знімати їй білизну просто на операційному столі, поки вона була притомною. Дитина померла в реанімації, мати продовжує носити їй грудне молоко, але про смерть дізнається пізніше — вони ж «не зобов’язані повідомляти».

Налагоджена комунікація — основний параметр безпеки пацієнта. Якщо її немає, ризик помилок, ускладнень і невиконання приписів зростає. Якщо вона є, то довіра і діалог приводять до кращих результатів лікування. Недовіра підвищує витрати і призводить до вигоряння. Вона калічить і вбиває. Довіра береже і рятує — як лікаря, так і пацієнта.

Настав час змінювати стратегії. Цивілізований світ повністю перебудовує свої навчальні програми підготовки медиків у відповідь на виклики сучасності: грамотніших пацієнтів, доступність інформації, доказова база і технології, що постійно змінюються. Українські лікарі залишаються заручниками своїх головних лікарів-феодалів: без зарплат (навіть тих, що мають бути в межах контрактів з НСЗУ), без стабільності, без якісного навчання і без поваги, але з роздутими его, наповненими ненавистю до людей, неповагою до себе і почуттям власної переваги.

Довіра будується роками, руйнується за мить. Для неї важливі дві речі: комунікація і передбачуваність. Щоб розірвати порочне коло у взаєминах лікар-пацієнт, важливо додати передбачуваності і комунікацій.

Джерело на НВ