Что делать, когда у близкого человека тяжелая болезнь | Вікна-Новини

Как быть, когда у близкого человека тяжелая болезнь? Рассказать о диагнозе или скрыть? Все мы когда-то переживали потери или трудные ситуации, и правильно ли вели себя? Советы подготовила общественная деятельница Анастасия Леухина, которая некогда похоронила нескольких близких, а сейчас заботится о маме с диагнозом. Ее «Совсем не страшная книга» о том, к чему стоит быть готовым.

«Зовсім не страшна книга»: вийшла друком збірка історій життів людей після поганих новин у лікарнях

Її авторка — Анастасія Леухіна. Вона пережила кілька смертей своїх рідних через недуги. Через це і вирішила написати таку книгу. В ній авторка описала понад півсотні історій людей, які отримали смертельні діагнози. Зокрема, онкологія і ВІЛ/СНІД. Каже, книга покликана допомогти усвідомити, що ці діагнози не вирок.

Відкриті «реанімації»: як скористатись правом і підтримати пацієнта у відділенні інтенсивної терапії?

Радіоефір Активізація з Людмилою Тягнирядно

У студії: співзасновниця кампанії #пустітьвреанімацію, авторка «Зовсім не страшної книги» Анастасія Леухіна. На телефонному зв’язку: юридична партнерка БФ «Таблеточки» Вікторія Подворчанська

Тест на людяність. Чому діти помирають на самоті?

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що це не тільки набір кісток і органів, то заборона варварськи нелюдяна

У період масової паніки та високих ризиків «все закрити» і «нічого не дозволяти» в лікарнях на перший погляд здається виправданим. Якщо міркувати загалом і теоретично, то закритий доступ може бути хорошим способом продемонструвати турботу про пацієнтів.

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що люди, великі й маленькі, — це не лише набір кісток, м’язів, частин тіла та внутрішніх органів, то заборона бачитися і бути поруч варварськи нелюдяна.

Бути поруч — мало не єдиний шанс впоратися. Для пацієнтів, їхніх родичів та навіть для медиків. Адже присутність і підтримка можуть допомогти відділенням з доглядом в умовах нестачі та вигорання персоналу.

Київ. Реанімація прогресивної дитячої лікарні. 4-річний хлопчик «не пережив лікування інтенсивної хіміотерапії і пішов від нас минулої ночі», — пише його тітка в пості. Continue Reading →

НСЗУ: повезло или не получилось?

Им достался непростой кусок работы — заменить старую и изжившую себя систему медицинского феодализма на новые правила игры. Я надеюсь, что у кого-то хватит ума сохранить эту команду

Старик Адизес на лекции в киевском кукольном театре перед аудиторией топ-менеджеров много лет назад поделился историей о том, что когда беседует с управленцами из бывшего СССР, они часто объясняют успехи и неудачи терминами «повезло» и «не получилось». Это словно обезличивает тех, кто творит изменения, обесценивает усилия и в то же время освобождает от ответственности или признания самого вклада в победу или поражение. Системная работа в реформах часто остается незаметной на уровне «повезло», а неудачи списываются на «не получилось». Но за каждым успехом или неудачей всегда есть люди, их решения и действия.

Шесть лет реформ показали, что быть хорошим Дон Кихотом, пришедшим совершать подвиги в виде реформ, недостаточно. Continue Reading →

«Рот закрой, тварь»

Почему доктора не пускают родителей в реанимацию

История из киевской детской больницы о том, как годовалую Эмму забрали у мамы в реанимацию, чтобы поставить ей катетер, оставив маму за закрытыми дверями, слушать, как на ребенка орет доктор-мужчина «Рот закрой, тварь», всколыхнула соцсети.

Наше февральское исследование подтверждает, что случай Эммы и ее мамы не единичен. Каждого пятого не пустили в реанимацию. 40% родителей самым больным и унизительным во время пребывания своих детей в реанимации считают не взятки, не отсутствие препаратов и не бытовые условия. Даже тяжелое состояние родственника как источник переживаний на третьем месте. Самое унизительное для семей – ограничение в доступе и отношение персонала.

Уже полгода мы работаем с командами нескольких реанимаций детской больницы, чтобы понять, как сделать взаимодействие между персоналом и пациентами более человечным и менее стрессовым для обеих сторон.

Однажды мы сидим на казенных больничных лавках узким кругом с командой больницы и говорим о своих переживаниях и ценностях.  Continue Reading →

Країна в черзі на «без черги»

Якщо ми навчимося керувати чергами і вести себе в них, зможемо реалізувати будь-яку реформу

Підйомник на Драгобраті. Стоїть черга зі 100 осіб і ще 10 тих, хто без черги. Я питаю у чоловіка, який штовхає доньку без черги через турнікет, чому він вирішив йти саме так. Каже, що з дитиною. Я повертаюся і показую йому чергу — багато хто з дітьми. Він зупиняється і акуратно прилаштовується за мною. Черга зі 100 осіб мовчить.

Прикордонний переїзд Краковець. Пекельна спека. Стоїть основна довжелезна черга з автомобілів і ще чотири черги без черги. Всі черги — це якісь пільги, з дітьми і, якщо вірити чуткам, за різними тарифами хабарів для різних змін.

Аеропорт Бориспіль. Замість однієї черги-лабіринту з принципом: хто раніше встав — той перший, народ біжить, штовхається, пірнає під стрічку загородження у надії опинитися ближче до пункту контролю. Welcome home.

Проспект Бажана в Києві. Ранковий затор із лівого берега на правий. Всі чотири смуги ледве тягнуться. Але є п’ята — та, що на узбіччі повільно рухається без черги.

Аеропорт Амстердама. Дама в шубі пре вперед на паспортний контроль без черги. Звичайно, вона з українським паспортом. За моїми спостереженнями, так поводяться лише вихідці з колишнього СРСР і представники деяких африканських країн.

У корені маси корупційних схем і управлінських прольотів у сервісі лежить невміння і небажання керувати чергою або навмисне створення хаосу для збору ренти. Якщо ми як держава і бізнес навчимося грамотно управляти чергами, ми розв’яжемо половину своїх проблем.

Continue Reading →