Відкриті «реанімації»: як скористатись правом і підтримати пацієнта у відділенні інтенсивної терапії?

Радіоефір Активізація з Людмилою Тягнирядно

У студії: співзасновниця кампанії #пустітьвреанімацію, авторка «Зовсім не страшної книги» Анастасія Леухіна. На телефонному зв’язку: юридична партнерка БФ «Таблеточки» Вікторія Подворчанська

Тест на людяність. Чому діти помирають на самоті?

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що це не тільки набір кісток і органів, то заборона варварськи нелюдяна

У період масової паніки та високих ризиків «все закрити» і «нічого не дозволяти» в лікарнях на перший погляд здається виправданим. Якщо міркувати загалом і теоретично, то закритий доступ може бути хорошим способом продемонструвати турботу про пацієнтів.

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що люди, великі й маленькі, — це не лише набір кісток, м’язів, частин тіла та внутрішніх органів, то заборона бачитися і бути поруч варварськи нелюдяна.

Бути поруч — мало не єдиний шанс впоратися. Для пацієнтів, їхніх родичів та навіть для медиків. Адже присутність і підтримка можуть допомогти відділенням з доглядом в умовах нестачі та вигорання персоналу.

Київ. Реанімація прогресивної дитячої лікарні. 4-річний хлопчик «не пережив лікування інтенсивної хіміотерапії і пішов від нас минулої ночі», — пише його тітка в пості. Continue Reading →

НСЗУ: повезло или не получилось?

Им достался непростой кусок работы — заменить старую и изжившую себя систему медицинского феодализма на новые правила игры. Я надеюсь, что у кого-то хватит ума сохранить эту команду

Старик Адизес на лекции в киевском кукольном театре перед аудиторией топ-менеджеров много лет назад поделился историей о том, что когда беседует с управленцами из бывшего СССР, они часто объясняют успехи и неудачи терминами «повезло» и «не получилось». Это словно обезличивает тех, кто творит изменения, обесценивает усилия и в то же время освобождает от ответственности или признания самого вклада в победу или поражение. Системная работа в реформах часто остается незаметной на уровне «повезло», а неудачи списываются на «не получилось». Но за каждым успехом или неудачей всегда есть люди, их решения и действия.

Шесть лет реформ показали, что быть хорошим Дон Кихотом, пришедшим совершать подвиги в виде реформ, недостаточно. Continue Reading →

Карантин 2020 Україна. Як використовувати час з користю?

Домашнє навчання від мами з шестирічним досвідом

Коли мільйони дітей пішли на карантин, а медіа сповнені рекомендаціями кращих інтернет ресурсів для навчання, поділюся своїм досвідом роботи з дитиною в умовах домашнього і дистанційного навчання.

Мій син навчається в такому режимі шість років. 9 з 16 предметів він проходить самостійно без зовнішньої допомоги. За 7ма працює з викладачами. Мови і математику — онлайн щотижня. Історію і фізику — інтенсивний очно. Його онлайн викладачі працюють з ним зі Львова, Краматорська і Києва.

Пропоную 5 спостережень і 5 кроків, які можуть бути вам цікаві, якщо замислюєтеся про те, як організувати навчання вдома:

Не всі викладачі вміють працювати онлайн. Бувають люди, які прекрасні в житті, але заняття з ними зовсім не таке ефективне онлайн. Буває навпаки. Тому важливо пробувати різних, і знаходити тих, хто підходить Вашій дитині. Continue Reading →

Українська в школах: погляньте, чому вчать наших дітей

Нумо поговорімо про інше

Поки всі обговорюють проблематику українського контенту у виробництві серіалів, вплив культурного середовища та телевізора на розвиток мови, хочу повернути погляд в іншу сторону. Поговорити про проблеми з навчанням української, яке фінансується нашими податками — в школах та університетах. ЇЇ погано вчать, бо на виході ми отримуємо велику кількість людей, які не здатні розмовляти чи писати українською.

2015−2016 рік. Атестація в Національній поліції. Через мої комісії пройшли приблизно 2000 кандидатів в різних регіонах. Більшість з них мали вищу освіту, деякі — кандидатські чи докторські ступені, але вони не вміли розмовляти українською. Continue Reading →

Одна история обо всех нас

История моей коллеги так проникновенна, что я хочу максимально точно передать ее дальше. Со всем тактом и уважением. Потому, что она — обо всех нас.

И о том, как важно давать малую поддержку тому, кому она нужна. Даже когда адресат — маленькая девочка.

8-й День интенсива. Нас трое. Японка Дайя, тайка Гоп и я. Эти подробности важны.

Мы договариваемся пойти втроем на обед. После восьми дней, проведенных на интенсиве нам есть о чем поговорить. К нам пристраивается небольшая группа: «Мы пообедаем вместе с вами».

Мы с Гоп вежливо улыбаемся и отвечаем: «Конечно». Дайя тихо и настойчиво повторяет: «Скажите им нет. Мы пойдем втроем». Я не понимаю что к чему, извиняюсь перед другими ребятами, и мы отправляемся на обед все же втроем.

9-й День. Дайя делится своей историей. Continue Reading →