Найбільший біль. Чому українці не довіряють лікарям

Позитивні історії про лікарські подвиги губляться на тлі шушвалі, яка своєю некомпетентністю, безсовісністю і відсутністю етики руйнує довіру до професії

Лікарі образилися. Медіа їх показують м’ясниками. Жінки готові ризикувати життям і народжувати вдома, тільки щоб не отримувати свою дозу акушерського насильства від іменитих фахівців. Лікарі хочуть бачити іншу історію про себе: вони героїчно рятують життя, гроблять своє здоров’я, мало заробляють і вигоряють. Історію, в якій є повага і визнання. Але поваги немає, довіри немає, визнання теж немає. Є страх і презирство. Continue Reading →

«Життя для кожного закінчується однаково». Як пережити смерть близької людини та допомогти другу впоратися з цим

«Тримайся», «звернися до психолога», «ти сильна» — це ті фрази, які навряд допоможуть людині, яка щойно пережила найбільшу у своєму житті втрату. Говорити про смерть в Україні не прийнято, а тому люди переважно не знають, як реагувати на погані новини, а люди в горі звинувачують себе за те, що страждають не так, як заведено. Журналістка Заборони Альона Вишницька розповідає, чому кожен етап горювання має сенс і чому готуватися до смерті — це не страшно.

Мама Оксани Кузьменко померла в квітні, на очах у доньки, за пів року боротьби з раком. В лікарні Оксані віддали пакет з її речами й сказали ховати. В Україні тільки розпочався жорсткий карантин і Оксана мала оперативно вирішити, як забрати тіло, де знайти транспорт. На якому цвинтарі ховати? У якому одязі? Якого кольору має бути труна? Кому подзвонити й повідомити передусім?

За декілька років Оксана втратила майже всю родину. Continue Reading →

Чого хочуть жінки і що не так з пологовими будинками в Україні

Поки лікарі віритимуть у те, що народжують дітей вони, кількість жінок, які обирають домашні пологи, зростатиме.

Хвиля жахливих постів заполонила соцмережі і медіа останніми днями. У сюжетах про смерть жінки після домашніх пологів є все — осуд, презирство, знецінення, зверхність і сарказм у вигляді згадок про природний добір. Суспільство дуже неоднозначно ставиться до домашніх пологів. Так само безапеляційно й осудливо, як до всіх явищ, котрі виявляють відмінності. Адже пост лікаря з Рівного про цей випадок починається з того, що мати була вегетаріанкою, тобто не такою, як усі. Однак, чому цілком здорові, заможні, освічені і критично мислячі жінки не хочуть приймати те, що пропонують їм пологові будинки, а зважуються на домашні пологи?

Пологи як медичний акт і хто кого народжує? Continue Reading →

Про правила відвідування пацієнтів в палатах інтенсивної терапії

Через пандемію COVID-19 відвідувачів до пацієнтів в лікарнях перестали пускати навіть із дотриманням усіх правил індивідуального захисту. Які права родичів пацієнтів, які потрапили до відділів інтенсивної терапії – дізнавались ведучі Антоніна Антоша та Олександр Єльцов.

Гостя студії – перша заступниця міністра МОЗ України Ірина Садов’як розповіла про правила перебування рідних біля пацієнтів в реанімації, зокрема про ситуацію з дітьми, і іх дотримання в медичних закладах. Також до розмови приєднались Анастасія Летухіна – голова ГО Горизонталі, співзасновниця руху «Пустіть в реанімацію» та Ярина Квітка, які поділились власним досвідом та своєю думкою з приводу цієї ситуації.

 

Анастасія Леухіна про свою книгу, підтримку та як пережити втрату близьких

Анастасія Леухіна — засновниця громадської організації «Горизонталі», авторка книжки «Зовсім не страшна книга». Наталка Якимович розпитала про те, що стало причиною написати книгу, як підтримувати людей, коли вони переживають втрату, як переживати біду та що робити, коли вас не пускають до реанімації до близьких.

00:27 — що змусило Анастасію написати книгу

02:26 — чи використано у книзі поради професійних психологів

02:56 — як правильно підтримувати тих, хто переживає втрату

05:40 — чи повинна людина знати, якщо їй поставили важкий діагноз та як з цим пов’язане дистанціювання лікарів

08:12 — чому лікарям теж потрібна психологічна підтримка

11:35 — як продовжувати жити, коли в дім приходить біда

15:26 — як жінкам не забувати дбати про себе, коли вони переживають життєві труднощі

20:21 — якщо дорослі повинні знати про свої хвороби, чи повинні діти теж знати, що з ними відбувається

22:20 — чому Анастасія взялася за проблему того, чому людей не пускають до реанімації та як розвивається цей рух

25:03 — чому лікарі досі не пускають до реанімації родичів хворих та як ми можемо змінити це

Скандал в КИМО: выводы для каждого

После Дня Независимости в публичном пространстве разыгрался редкий, но цепляющий многих скандал. Злоупотребление властью и рангом, обесценивание и унижение людей, сексизм и ейджизм

Профессор самого престижного вуза в стране получила орден. Выпускники и студенты подняли волну о некорректном поведении преподавателя и уместности награждения. Ведь орден — зеленый свет и шлем, чтобы поощрять дальнейшее унижение, эдакое социальное одобрение культуры угнетения, взращиваемой профессором. Лента пестрит постами о неподобающем отношении к студентам с ее стороны. Но при этом есть и те, кто благодарит ее и обвиняет других в нереализованности и мифотворчестве.

У проблемы всегда есть имя и фамилия. Continue Reading →

«Важливо планувати життя, а не хворобу» — Анастасія Леухіна видала книжку про важкі діагнози

«Коли людині ставлять важкий діагноз, суспільство починає взаємодіяти з діагнозом, а не з людиною. Лікарі починають боротися з діагнозом, сім’я — страждати через діагноз. Але ми при цьому забуваємо про людину, яка може жити ще досить довго», — говорить викладачка Київської школи економіки Анастасія Леухіна. Нещодавно вийшла друком її «Зовсім не страшна книга про життя, смерть і все, що поміж ними». Вона стала першою в Україні роботою, яка розповідає про всі сторони життя з важкою або невиліковною хворобою. Книжка поєднує поради психологів і лікарів з історіями людей, які пройшли через це. Про неї Анастасія Леухіна розповіла в інтерв’ю Gazeta.ua.

Як і чому почала створюватися ця книга?

Я прожила кілька важких історій у своєму житті. У мене помер старший син, коли йому було 3 дні, за дверима закритої реанімації. Потім мені довелося поховати дідуся. Потім захворіла і померла бабуся. Потім мама захворіла на рак, і ми вже 14 років живемо у форматі паліативного догляду.

Коли ми почали цей шлях з бабусею, я зрозуміла, що є багато корисних і доволі простих речей, які можна зробити, для того, щоб покращити якість життя пацієнта. Це знання майже не доступне, про нього ніхто не розповідає, лікарі взагалі не хочуть нічого робити. У нас відсутня система паліативної допомоги. І я тоді подумала, що було б добре, якби я зібрала ці знання в одному місці. Достатньо часто після того, як я чула, що в когось діагностували якусь складну хворобу, я думала, що було б добре, якби я могла їм дати почитати те, про що ми дізналися. Я 6 років думала, що це треба зробити. І лише наприкінці 6-го року після того, як бабуся пішла, я написала цю книжку.

Continue Reading →

«Зовсім не страшна книга».Історії про витримку, силу та внутрішню перемогу над відчаєм, безвихіддю

«Зовсім не страшна книга». Історії про витримку, силу та внутрішню перемогу над відчаєм, безвихіддю та болем втрати. У відвертій розмові Ксенії Павлишин із авторкою книги та куратором однойменного благодійного проекту Анастасією Леухіною.