Запит на виконавців, що вміло підкоряються і однаково мислять, який виконувала система освіти в попередні століття, в наш час сильно впав завдяки розвитку технологій і збільшенню частки креативних індустрій.

Основна цінність випускників для економіки і бізнесу в здатності творити інновації та приймати нестандартні рішення, а не в умінні підкорятися і організовуватися в масові загони синіх комірців.

Якщо проводити паралелі з шоколадом, то на місце шаблонних масових виробів тоннами (читай – випускників системи освіти), прийшов час крафтового шоколаду (дітей з різними сильними сторонами) – коли цінується різниця всіх кольорів, смаків і начинок. Тому якщо в країні є люди, готові розвивати «крафтову» освіту – у вигляді нових підходів, форматів, глибини і ширини, було б відмінно, якщо не підтримати їх в цьому, то хоча б не заважати їм бюрократичними обмеженнями.

Зараз МОН готує положення, що регулює індивідуальні форми освіти. Незважаючи на кілька раундів консультацій, дуже відкритий процес його підготовки і деякі кроки назустріч, проект документа сирий, він не сприятиме розвитку альтернативних форм і за великим рахунком не вирішує наявних проблем у хоумскулерів.

Сімейне навчання і індивідуальна освітня траєкторія, прописані в новому законі «Про Освіту» могли б стати хорошим рішенням для багатьох дітей, особливо на час переформатування всієї системи і зміни поколінь вчителів і підходів. Але цього не станеться, поки МОН не дозріє дати зрозумілі, прості йчіткі формулювання для їх реалізації на місцях.

У точці регулювання сімейної освіти і всякого роду індивідуальних траєкторій зійшлися кілька інтересів. МОН хоче все контролювати. З одного боку – боїться масової втечі школярів зі шкіл в неробство, а з іншого – швидше відзвітувати про виконану роботу «легалізації індивідуальних форм навчання». Поспішне прийняття сирого документа призведе до виникнення нових питань, які треба буде терміново вирішувати.

Більшість традиційних шкіл не хочуть нічого змінювати. З одного боку не бачать потреби, оскільки стикаються в основному з сім’ями, яким підходить очна форма отримання освіти. З іншого – відчувають страх втратити години і фінансування, а з третього – не до кінця розуміють, як працювати з сімейниками, щоб не залишитися крайнім в разі виникнення проблем (того самого неробства). Нинішній проект положення їм не допоможе розібратися.

Приватні школи хочуть розширити свій ринок в надії подовжити клієнтські списки і примножити капітали. Конкуренція приватників, ймовірно, призведе до зростання якості освітніх послуг, а принцип «гроші за дитиною» ще й простимулює держшколи ставати кращими, щоб не було великого відтоку дітей і грошей з системи. Тому доступна фінансована державою опція дистанційної і сімейної освіти піде на користь всім. Бо в результаті покращиться якість. І тоді це тотальний він-він для всіх.

Батьки і діти мріють йти своїми шляхами без зайвих бюрократичних проволочок. Діти ж в центрі системи – так же проголошують принципи НУШ!

Масової втечі на домашнє навчання не відбудеться. Переведення дитини на цей формат – занадто багато праці і відповідальності для батьків. У деяких випадках і великі витрати. А ні до праці, ні до витрат, ні до відповідальності за освіту своїх дітей наше суспільство в більшості своїй поки ще не дозріло. Тому що цінності більшості ще не в освіті.

У найбільш просунутих країнах, що підтримують домашнє навчання, зокрема грошима, кількість хоумскулерів не перевищує 2-3%. За даними національного опитування, в Україні ця цифра не перевищує 1% (GfK, 1000 респондентів, січень 2018). Згідно з даними, отриманими за запитом Освітнім експериментом, 59% нічого не знають про таку можливість, а тільки 17% населення позитивно або швидше позитивно, ніж негативно ставляться до ідеї навчати дітей вдома.

В Україні існує Міжнародна українська школа (МУШ), яка дозволяє українським дітям, які живуть за кордоном, вчитися і атестуватися дистанційно. Вона фінансується держбюджетом. Але такого проекту для дітей, що живуть усередині країни немає. Чому школярі всередині країни, на податки батьків яких і утримується вся ця система, дискриміновані порівняно з тими, хто живе за кордоном? Чим ми гірші і чому повинні шукати рідкісні держшколи, принижуватися перед адміністраціями і приносити купки довідок, або платити приватним школам, щоб отримати можливість вибирати формат і проходити атестацію? Чому дати зелене світло свободі вибору і різноманіттю всередині країни настільки складніше?

І я не розумію, чому існує такий великий опір домашникам. Ми насправді дуже вигідні для всіх. Для нас не треба прибирати класи, опалювати приміщення і ремонтувати дахи, не треба утримувати величезний штат бюрократів або закуповувати телевізори. Нам потрібен папірець про закінчення, щоб можна було здавати ЗНО і вступати далі, а також рідкісний і якісний контакт з учителями – для підтримки, і то не всім.

Але зараз Положення не забезпечує навіть цього. Нинішній документ через недосконалість на практиці буде сприяти витісненню сімей в платні формати приватних закладів замість того, щоб забезпечити прості й зрозумілі правила гри і надати безкоштовну атестацію і підтримку дітям, які вибирають не ходити в школи і вчитися самостійно.

Найвідоміші вчені і винахідники світу (Белл, Едісон, Ейнтштейн, Ньютон) і письменники всіх часів і народів (Марк Твен, Г.Х. Андерсен, Агата Крісті та Чарльз Діккенс), 13 з 44 американських президентів, Чарлі Чаплін і Луї Армстронг, а також перша афроамериканська Держсекретар США Кондоліза Райс отримали домашню освіту.

Сімейна форма (і здоровий текст положення для її врегулювання) – це шанс для України виростити проривних інноваторів, лідерів і підприємців, не обтяжених «принадами» системного підпорядкування і шаблонами консервативної школи. Адже навіть парочка таких унікумів варті того, щоб спробувати. За великим рахунком, дороге Міністерство освіти, вам нема чого втрачати.

Джерело на НовоеВремя