Тест на людяність. Чому діти помирають на самоті?

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що це не тільки набір кісток і органів, то заборона варварськи нелюдяна

У період масової паніки та високих ризиків «все закрити» і «нічого не дозволяти» в лікарнях на перший погляд здається виправданим. Якщо міркувати загалом і теоретично, то закритий доступ може бути хорошим способом продемонструвати турботу про пацієнтів.

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що люди, великі й маленькі, — це не лише набір кісток, м’язів, частин тіла та внутрішніх органів, то заборона бачитися і бути поруч варварськи нелюдяна.

Бути поруч — мало не єдиний шанс впоратися. Для пацієнтів, їхніх родичів та навіть для медиків. Адже присутність і підтримка можуть допомогти відділенням з доглядом в умовах нестачі та вигорання персоналу.

Київ. Реанімація прогресивної дитячої лікарні. 4-річний хлопчик «не пережив лікування інтенсивної хіміотерапії і пішов від нас минулої ночі», — пише його тітка в пості. Continue Reading →

НСЗУ: повезло или не получилось?

Им достался непростой кусок работы — заменить старую и изжившую себя систему медицинского феодализма на новые правила игры. Я надеюсь, что у кого-то хватит ума сохранить эту команду

Старик Адизес на лекции в киевском кукольном театре перед аудиторией топ-менеджеров много лет назад поделился историей о том, что когда беседует с управленцами из бывшего СССР, они часто объясняют успехи и неудачи терминами «повезло» и «не получилось». Это словно обезличивает тех, кто творит изменения, обесценивает усилия и в то же время освобождает от ответственности или признания самого вклада в победу или поражение. Системная работа в реформах часто остается незаметной на уровне «повезло», а неудачи списываются на «не получилось». Но за каждым успехом или неудачей всегда есть люди, их решения и действия.

Шесть лет реформ показали, что быть хорошим Дон Кихотом, пришедшим совершать подвиги в виде реформ, недостаточно. Continue Reading →

Карантин 2020 Україна. Як використовувати час з користю?

Домашнє навчання від мами з шестирічним досвідом

Коли мільйони дітей пішли на карантин, а медіа сповнені рекомендаціями кращих інтернет ресурсів для навчання, поділюся своїм досвідом роботи з дитиною в умовах домашнього і дистанційного навчання.

Мій син навчається в такому режимі шість років. 9 з 16 предметів він проходить самостійно без зовнішньої допомоги. За 7ма працює з викладачами. Мови і математику — онлайн щотижня. Історію і фізику — інтенсивний очно. Його онлайн викладачі працюють з ним зі Львова, Краматорська і Києва.

Пропоную 5 спостережень і 5 кроків, які можуть бути вам цікаві, якщо замислюєтеся про те, як організувати навчання вдома:

Не всі викладачі вміють працювати онлайн. Бувають люди, які прекрасні в житті, але заняття з ними зовсім не таке ефективне онлайн. Буває навпаки. Тому важливо пробувати різних, і знаходити тих, хто підходить Вашій дитині. Continue Reading →

Українська в школах: погляньте, чому вчать наших дітей

Нумо поговорімо про інше

Поки всі обговорюють проблематику українського контенту у виробництві серіалів, вплив культурного середовища та телевізора на розвиток мови, хочу повернути погляд в іншу сторону. Поговорити про проблеми з навчанням української, яке фінансується нашими податками — в школах та університетах. ЇЇ погано вчать, бо на виході ми отримуємо велику кількість людей, які не здатні розмовляти чи писати українською.

2015−2016 рік. Атестація в Національній поліції. Через мої комісії пройшли приблизно 2000 кандидатів в різних регіонах. Більшість з них мали вищу освіту, деякі — кандидатські чи докторські ступені, але вони не вміли розмовляти українською. Continue Reading →

Новина у конверті: у вас рак

Це історія моєї подруги. Їй вдалося приховувати свій діагноз більше п’яти років.

Вона — лікарка. Одна з найкращих гінекологів-ендокринологів у Києві. До неї неможливо потрапити на прийом без попереднього запису. Але й тоді чекати доведеться з місяць. Вона щоденно оглядає жінок на наявність ущільнень у грудях і, як може, переконує їх регулярно перевірятися в гінеколога та мамолога. Вона сама виявила в себе ущільнення і пішла робити мамографію. Звернулася в приватну клініку, щоб не зустрічатися ні з колегами-лікарями, ні зі своїми пацієнтами.

«Я чекала результату мамографії в коридорі о 10-й ранку. До мене вийшла асистентка лікаря і мовчки передала конверт із діагнозом «рак» усередині. Незважаючи на те, що я вже й так знала, що зі мною, що я грамотна й поінформована, я ридала, коли відкрила конверт і прочитала діагноз. Кілька хвилин тому лікар побачив пухлину, написав (чи написала) слова «рак грудей» у висновку, але чомусь не спромігся сказати мені про це особисто? Адже тоді навіть кілька слів підтримки стали б для мене опорою. А мовчки передати конверт і залишити пацієнта наодинці з таким страшним діагнозом — це жорстоко.

Об 11:00 у мене починався прийом в іншому кінці міста. Я опанувала себе й поїхала працювати. Але ж на моєму місці могла опинитися інша людина, і вона могла б не витримати такого нервового напруження. Чому все так черство й не по-людськи? Continue Reading →

Рак: усе, що ви хотіли знати про хворобу, якої бояться найбільше

Діагноз, якого ніхто не хоче чути, про який воліють не говорити, навколо якого зосереджено найбільше міфів і страху — і з яким поруч із нас живуть сотні тисяч людей. 4 лютого відзначається Всесвітній день боротьби проти раку.

Ми вирішили поговорити про цю хворобу з тими, хто знає про неї найбільше, і розказати про те, про що всім хочеться знати, але страшно питати. Наші експерти — лікар і громадські діячі, що підтримують людей у таких складних ситуаціях. Ми хотіли зробити історію про допомогу, долання, обізнаність і, зрештою, про життя. І здається, у нас вийшло.

Щороку в Україні (без урахування непідконтрольних територій та Криму) вперше хворіють на рак близько 140 тисяч осіб. У нашій країні хворіють менше, ніж у Франції, Німеччині та скандинавських країнах, трохи більше, ніж у Болгарії, Румунії та Прибалтиці. Але ми перші у Європі за рівнем смертності. В Україні впродовж першого року життя після встановлення діагнозу помирають 30% пацієнтів — тому що у 40% діагностують рак на III–IV стадії. Причини цього — дуже погана обізнаність пацієнтів щодо здорового способу життя, гігієни, низький рівень особистої відповідальності за власне здоров’я. Часто буває, люди приходять до лікарів, особливо онкологів, коли вже пізно, коли лікування складне, дороге, тривале, малоефективне й інвалідизуюче. Continue Reading →

Одна история обо всех нас

История моей коллеги так проникновенна, что я хочу максимально точно передать ее дальше. Со всем тактом и уважением. Потому, что она — обо всех нас.

И о том, как важно давать малую поддержку тому, кому она нужна. Даже когда адресат — маленькая девочка.

8-й День интенсива. Нас трое. Японка Дайя, тайка Гоп и я. Эти подробности важны.

Мы договариваемся пойти втроем на обед. После восьми дней, проведенных на интенсиве нам есть о чем поговорить. К нам пристраивается небольшая группа: «Мы пообедаем вместе с вами».

Мы с Гоп вежливо улыбаемся и отвечаем: «Конечно». Дайя тихо и настойчиво повторяет: «Скажите им нет. Мы пойдем втроем». Я не понимаю что к чему, извиняюсь перед другими ребятами, и мы отправляемся на обед все же втроем.

9-й День. Дайя делится своей историей. Continue Reading →