Тест на людяність. Чому діти помирають на самоті?

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що це не тільки набір кісток і органів, то заборона варварськи нелюдяна

У період масової паніки та високих ризиків «все закрити» і «нічого не дозволяти» в лікарнях на перший погляд здається виправданим. Якщо міркувати загалом і теоретично, то закритий доступ може бути хорошим способом продемонструвати турботу про пацієнтів.

Якщо бачити в людях лише тіла, що підлягають реанімуванню, то заборона — логічний крок. Але якщо визнавати, що люди, великі й маленькі, — це не лише набір кісток, м’язів, частин тіла та внутрішніх органів, то заборона бачитися і бути поруч варварськи нелюдяна.

Бути поруч — мало не єдиний шанс впоратися. Для пацієнтів, їхніх родичів та навіть для медиків. Адже присутність і підтримка можуть допомогти відділенням з доглядом в умовах нестачі та вигорання персоналу.

Київ. Реанімація прогресивної дитячої лікарні. 4-річний хлопчик «не пережив лікування інтенсивної хіміотерапії і пішов від нас минулої ночі», — пише його тітка в пості. Continue Reading →

НСЗУ: повезло или не получилось?

Им достался непростой кусок работы — заменить старую и изжившую себя систему медицинского феодализма на новые правила игры. Я надеюсь, что у кого-то хватит ума сохранить эту команду

Старик Адизес на лекции в киевском кукольном театре перед аудиторией топ-менеджеров много лет назад поделился историей о том, что когда беседует с управленцами из бывшего СССР, они часто объясняют успехи и неудачи терминами «повезло» и «не получилось». Это словно обезличивает тех, кто творит изменения, обесценивает усилия и в то же время освобождает от ответственности или признания самого вклада в победу или поражение. Системная работа в реформах часто остается незаметной на уровне «повезло», а неудачи списываются на «не получилось». Но за каждым успехом или неудачей всегда есть люди, их решения и действия.

Шесть лет реформ показали, что быть хорошим Дон Кихотом, пришедшим совершать подвиги в виде реформ, недостаточно. Continue Reading →

Не боятися смерті: про реанімації, паліатив та мистецтво життя. Розмова з Анастасією Леухіною

Співзасновниця «Освітнього експерименту», реформаторка у сфері охорони здоров’я, письменниця Анастасія Леухіна в своїй квартирі у Києві, 1 листопада 2019 року
Фото: Анастасія Власова/hromadske

Анастасія Леухіна — викладачка Київської школи економіки, вона спеціалізується на веденні переговорів, розв’язанні конфліктів та комунікаціях. Окрім того, вона співзасновниця «Освітнього експерименту», має закордонну освіту та багато подорожує.

Але головним чином, Настя — людина, якій не байдуже. У 2016-му році вона боролася за те, щоби в Україні відкрили двері реанімації для рідних пацієнтів. Вона реформувала поліцію, займалася освітніми проєктами, адвокатувала альтернативну освіту та хоумскулінг.

Сьогодні Анастасія готує до друку книгу, яка називається «Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть та все, що поміж ними». Ця книга особлива, адже вона стосується досвіду, який неуникно торкнеться кожного. Досвіду хвороби та смерті рідних.

Ми всі прагнемо про це не думати, та переважно удаємо, ніби цього не існує. А коли стикаємося із таким досвідом, то проживаємо його кожен по-своєму, і не ділимося з іншими. В публічному просторі дискусій на ці теми майже немає.

Так утворюється замкнене коло замовчування та страху, а подеколи — гірких помилок. Вийти з цього кола — таким є головне завдання «не страшної» книги Насті. Continue Reading →

Каша «із сокири», або Як творити зміни з «нічого»

Зі смертю чи невиліковним діагнозом стикаються усі, але ми взагалі про це не говоримо.

Я вкотре встряла у великий проект – розповісти людям про те, що є життя після невиліковних діагнозів, що ти не один, що помирати у стражданнях і болю не обов’язково, і просто спостерігати за цим не потрібно – є люди, ідеї, знеболювальні та рішення.

Це «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними», де зібрані рекомендації та поради лікарів і психологів, а також понад 50 історій з реального життя людей.

Цей проект потребує значних зусиль та ресурсів. Не лише тому, що він амбіційний і великий. Бо на старті з ресурсів є тільки велике бажання и розуміння невеликої групи людей. Майже як у казці про кашу «із сокири» – у нас є тільки сокира. Continue Reading →

«Рот закрой, тварь»

Почему доктора не пускают родителей в реанимацию

История из киевской детской больницы о том, как годовалую Эмму забрали у мамы в реанимацию, чтобы поставить ей катетер, оставив маму за закрытыми дверями, слушать, как на ребенка орет доктор-мужчина «Рот закрой, тварь», всколыхнула соцсети.

Наше февральское исследование подтверждает, что случай Эммы и ее мамы не единичен. Каждого пятого не пустили в реанимацию. 40% родителей самым больным и унизительным во время пребывания своих детей в реанимации считают не взятки, не отсутствие препаратов и не бытовые условия. Даже тяжелое состояние родственника как источник переживаний на третьем месте. Самое унизительное для семей – ограничение в доступе и отношение персонала.

Уже полгода мы работаем с командами нескольких реанимаций детской больницы, чтобы понять, как сделать взаимодействие между персоналом и пациентами более человечным и менее стрессовым для обеих сторон.

Однажды мы сидим на казенных больничных лавках узким кругом с командой больницы и говорим о своих переживаниях и ценностях.  Continue Reading →

Животные в общественных пространствах: пустить нельзя запретить

Последнее время магазины или рестораны разрешают гостям приходить со своими домашними любимцами, следуют тренду pet-friendly.

На Западе количество хозяев животных увеличивается, потому индустрии придумывают разные способы как заработать на любви к питомцам.

Украинские рестораторы говорят, что с животными приходят не часто, и что влияние этого нововведения на обороты не заметно.

Звучит инклюзивно. Картинки с песиками мило выглядят в инстаграме, зазывая городских хипстеров.

Как у астматика, у меня этот тренд вызывает ужас потому, что животные в пространстве могут убить меня.

Без преувеличения. Continue Reading →

Выступление о том, как и почему важно выстраивать сотрудничество, а не просто бороться в одиночку

О кампании #пуститевреанимацию на 48-й минуте