У Харкові маму 4 дні не пускали в реанімацію до доньки — в МОЗ заявили, що не можуть змусити лікарні виконувати закон

Поки лікарі боролися за життя маленької дівчинки, її мама змушена була боротися за своє законне право перебувати поруч з дитиною в стресовій для неї ситуації

У ситуаціях, коли ми вже вручили життя наших близьких будь-якого віку в руки медичних працівників, але ще можемо їм допомогти, опинялися багато хто. Ось тільки більшість зі стривожених родичів до цієї самої допомоги «люди в білих халатах» не допускали, суворо перегороджуючи вхід у відділення реанімації та інтенсивної терапії хворих. І найчастіше нещасні батьки (діти, чоловік або жінка) чи не на колінах вимолюють можливість не просто підтримати, а хоча б побачити рідну людину. Хоча вже кілька років мають на це цілком законне право, тим самим полегшуючи стан самого хворого і не обтяжуючи доглядом за ним медперсонал.

«Не прив’язуйте мене!!! Не треба, будь ласка»

Хвилю коментарів викликали пости в Instagram і Facebook харків’янки Дар’ї Токарчук, чия маленька донька Аліса потрапила в дитячу інфекційну лікарню (ОКІБ) Харкова з двобічною пневмонією та через низьку сатурацію була переведена в реанімацію. Але маму туди не пустили, і хвора дитина опинилася серед чужих людей, та ще й піддалася страшним для її віку маніпуляціям. Через кілька днів фізичне здоров’я дитини пішло на поправку, а от психологічна травма залишиться з дівчинкою надовго, якщо не на все життя.

«Телеграф» наводить цитати з поста мами.

«Не прив’язуйте мене!!! Не треба, будь ласка» — почула я дикий крик своєї дитини, стоячи під дверима реанімації. Вона плакала за зачиненими дверима, а я вмирала під нею… Ноги просто не тримали, і я сповзла по стіні, захлинаючись плачем. Від болю, несправедливості й безсилля в цій ситуації… Той крик я не забуду ніколи. Той крик буде завжди нагадувати, чому я зважилася на цей пост, на цю боротьбу…» Continue Reading →

Побачити Альошу: чому відкритими мають стати не лише реанімації

Більше ніж рік тому Олена Несвідоменко втратила свого сина — чотирирічний Альоша після тривалого лікування лейкемії помер у реанімації Охматдиту. Маму до нього не пустили через карантинні обмеження. Після цього випадку сестра Олени, Тетяна, написала пост у фейсбуці, який отримав значний розголос. Лікарня зреагувала — в Охматдиті пом’якшили правила перебування у відділенні інтенсивної терапії на час карантину і скасували графіки відвідування.

Але історія Олени та її сина стосується не лише питання доступу до реанімації. Вона перш за все про те, наскільки пацієнти та їхні родичі захищені в системі охорони здоров’я, як вони можуть відстоювати себе та своїх близьких у найкритичніші моменти життя, що можуть вдіяти, коли порушують не лише їхні права, а й особисті кордони.

— Спочатку було багато гніву, — спокійно каже Олена, переминаючи в руках блакитну сукню. — Але зараз мені хочеться говорити тільки через те, щоб підняти проблему організації лікування. Бо хотілося б окрім дітей, захистити якось і мам. Continue Reading →

Медична допомога та вакцинація в контексті COVID-19 очима пацієнтів. Онлайн-інтерв’ю з медичним експертом ЮНІСЕФ Катериною Булавіновою.

Життя і смерть в COVID-19 Вакцинація від COVID-19 для паліативних пацієнтів Етичність медичних працівників під час COVID Ініціатива «Пустіть в реанімацію» Та про багато іншого Анастасія Леухіна, голова ГО «Горизонталі», авторка Зовсім не страшної книги, викладачка Київської школи економіки, в онлайн-інтерв’ю з медичним експертом ЮНІСЕФ Катериною Булавіновою.

П’ять років доступу в реанімації. Що змінилося

З моменту наказу МОЗ про доступ родичів у реанімації минуло п’ять років

Ковід сильно зіпсував ситуацію: багато лікарів та лікарень з радістю використовували його як привід, щоб все закрити, прикриваючись наказом про санепідеміологічні норми.

Авторитаризм і хамство в стосунках лікар-пацієнт триває там, де медики залишаються безкарними, де відділення перетворюються на закриті феодальні вотчини їхніх завідувачів, а пацієнти не в змозі поцікавитися своїми правами і відкрити рота, коли ці права порушують. Continue Reading →

Не стримувати сльози, гнів чи розпач: як пережити горе та жити далі

Щодня в новинах ми чуємо цифри — скільки людей померло від коронавірусу. Але за кожною цифрою стоїть рідні та друзі, які втратили близьку людину. У нас часто кажуть: всі переживали, і ти переживеш, час вилікує, все минеться. Або ж тему взагалі замовчують, адже людям незручно про це говорити, і вони не знають, які слова підібрати. У когось ці рани заживають самі по собі, але інколи людям важко впоратися з трагедією самотужки. Тут на поміч приходять близькі та фахівці.

Ефір на Радіо НВ Подкасти. Мати драконів: Як пережити горе та втрату

Дорослим буває дуже складно впоратися з втратою близьких, що говорити про дітей. У компанії психологині Олени Западнюк та авторки «Зовсім не страшної книги» Анастасії Леухіної ми розмовляємо про те, як переживати горе та втрату самому та допомогти з цим дитині.

Ефір за посиланням.

Найбільший біль. Чому українці не довіряють лікарям

Позитивні історії про лікарські подвиги губляться на тлі шушвалі, яка своєю некомпетентністю, безсовісністю і відсутністю етики руйнує довіру до професії

Лікарі образилися. Медіа їх показують м’ясниками. Жінки готові ризикувати життям і народжувати вдома, тільки щоб не отримувати свою дозу акушерського насильства від іменитих фахівців. Лікарі хочуть бачити іншу історію про себе: вони героїчно рятують життя, гроблять своє здоров’я, мало заробляють і вигоряють. Історію, в якій є повага і визнання. Але поваги немає, довіри немає, визнання теж немає. Є страх і презирство. Continue Reading →

«Життя для кожного закінчується однаково». Як пережити смерть близької людини та допомогти другу впоратися з цим

«Тримайся», «звернися до психолога», «ти сильна» — це ті фрази, які навряд допоможуть людині, яка щойно пережила найбільшу у своєму житті втрату. Говорити про смерть в Україні не прийнято, а тому люди переважно не знають, як реагувати на погані новини, а люди в горі звинувачують себе за те, що страждають не так, як заведено. Журналістка Заборони Альона Вишницька розповідає, чому кожен етап горювання має сенс і чому готуватися до смерті — це не страшно.

Мама Оксани Кузьменко померла в квітні, на очах у доньки, за пів року боротьби з раком. В лікарні Оксані віддали пакет з її речами й сказали ховати. В Україні тільки розпочався жорсткий карантин і Оксана мала оперативно вирішити, як забрати тіло, де знайти транспорт. На якому цвинтарі ховати? У якому одязі? Якого кольору має бути труна? Кому подзвонити й повідомити передусім?

За декілька років Оксана втратила майже всю родину. Continue Reading →