«Коли людині ставлять важкий діагноз, суспільство починає взаємодіяти з діагнозом, а не з людиною. Лікарі починають боротися з діагнозом, сім’я — страждати через діагноз. Але ми при цьому забуваємо про людину, яка може жити ще досить довго», — говорить викладачка Київської школи економіки Анастасія Леухіна. Нещодавно вийшла друком її «Зовсім не страшна книга про життя, смерть і все, що поміж ними». Вона стала першою в Україні роботою, яка розповідає про всі сторони життя з важкою або невиліковною хворобою. Книжка поєднує поради психологів і лікарів з історіями людей, які пройшли через це. Про неї Анастасія Леухіна розповіла в інтерв’ю Gazeta.ua.
Як і чому почала створюватися ця книга?
Я прожила кілька важких історій у своєму житті. У мене помер старший син, коли йому було 3 дні, за дверима закритої реанімації. Потім мені довелося поховати дідуся. Потім захворіла і померла бабуся. Потім мама захворіла на рак, і ми вже 14 років живемо у форматі паліативного догляду.
Коли ми почали цей шлях з бабусею, я зрозуміла, що є багато корисних і доволі простих речей, які можна зробити, для того, щоб покращити якість життя пацієнта. Це знання майже не доступне, про нього ніхто не розповідає, лікарі взагалі не хочуть нічого робити. У нас відсутня система паліативної допомоги. І я тоді подумала, що було б добре, якби я зібрала ці знання в одному місці. Достатньо часто після того, як я чула, що в когось діагностували якусь складну хворобу, я думала, що було б добре, якби я могла їм дати почитати те, про що ми дізналися. Я 6 років думала, що це треба зробити. І лише наприкінці 6-го року після того, як бабуся пішла, я написала цю книжку.