Я — самостоятельная мама: истории трех успешных и счастливых женщин

«Мать-одиночка», «неполная семья» — именно так очень часто называют женщину, которая воспитывает ребенка без мужа. Героиня статьи Анастасия Леухина предлагает заменить эти дискриминационные термины на более приемлемый — «самостоятельная мама». Мы попросили трех современных самостоятельных мам рассказать, как им удается выруливать и при этом быть счастливыми.

Анастасия Леухина

соучредитель платформы «Образовательный эксперимент»,
преподаватель Киевской школы экономики, мама 13-летнего Клима

 

Как-то в государственном учреждении я столкнулась с формулировкой «ребенок из неполной семьи». Меня очень задело это «неполная семья». Я начала думать, а что меня так сильно раздражает в этой фразе, и поняла, что это не про меня и моего сына. Семья может быть в разных комплектах, но ее полноту определяет не комплектность: вокруг очень много семей с мамой и папой, но по сути они не добавляют семье полноты. Важны не количество и возраст людей, а то, что эти люди в семью привносят. У меня есть ощущение, что я создаю качество полной семьи для своего сына и для себя, несмотря на то, что воспитываю его без отца.

Другая формулировка — «мать-одиночка». Это советский штамп, который очень обесценивает женщину.

Обе эти формулировки ассоциируются с бедностью, незащищенностью, с тем, что с этой женщиной не все хорошо, потому что она не смогла сохранить семью и удержать мужчину. В таких представлениях очень много стигмы. Тогда как самостоятельная мама на самом деле выруливает и справляется.

Continue Reading →

«Чому ви на дітей у школі витрачаєте гроші, а я все за свої повинна робити?» Інтервʼю експерта з домашнього навчання Анастасії Леухіної

Анастасия Леухина

Викладач Київської школи економіки Анастасія Леухіна знає, як правильно проводити переговори й вирішувати конфлікти. Цього вона сама вчилася в Канаді та США, а потім учила українських студентів Києво-Могилянської та Единбурзької бізнес-шкіл. Але її міжнародного досвіду не вистачило, аби знайти спільну мову з адміністрацією школи власного сина. Вона забрала його з третього класу й перевела на домашнє навчання. Зараз Климу 13. За пʼять років він став професійним «хоумскулером» (англ., home — дім, school — школа), а Настя — відомим експертом з цієї теми. Вона — організатор щорічного фестивалю про особливості домашнього навчання «Освітній експеримент». Посилаючись на результати недавнього соцопитування компанії GfK, Леухіна каже, що на «хоумскулінг» перейшло приблизно 1% українських школярів. Чим їх життя відрізняється від життя решти 99%, скільки коштує домашнє навчання та кому воно протипоказано — Леухіна розповіла в інтервʼю theБабель.

Ти забрала сина зі школи ще до того, як це стало популярним трендом. Чому і як ти зрозуміла, що це потрібно зробити?

У мене було кілька рівнів «чому». Перший — це стан Клима. Він з великим невдоволенням ходив до школи, повертався втомлений і часто казав мені: «Мамо, що ти хочеш, у мене все одно нічого не вийде, я тупий».

Другий — це відносини зі школою, адміністрацією і вчителем. Клим приходив і казав, що йому потрібні гроші, щоб купити те, що продається в школі. Можливо, зараз цього немає, але тоді мені доводилося постійно пояснювати дитині, чому йому не потрібно по три рази на рік фотографуватися на календарик. Школу перетворили на базар. Не було діалогу між батьками та школою щодо пріоритетів. Це підмінили формулою «здайте Х гривень, тому що директор сказав». Я не хотіла бути безправною кишенею, і виникла напруга у стосунках.

Не було думки просто перевести його до іншої школи чи іншого вчителя?

Я думала про це, але дитина була вже сильно забита. Витягнути його з цього стану в новому класі, коли інші діти краще вчаться й об’єктивно краще встигають, було б важко. Я розуміла, що мені потрібно буде взяти тайм-аут, щоб просто попрацювати з його психологічним станом. Це раз.

А друге, на мою думку, шкільну корупцію, яка прикрита фондами класу, підтримують батьківські комітети. Я зрозуміла, що можу змінити школу та клас, але люди навколо залишаться ті ж самі. І ми почали займатися з тьютором.

Якими будуть перші тижні після того, як дитина почне вчитися вдома? Якщо вона багато спить і нічого не встигає — це нормально?

Можу сказати на нашому прикладі. Спершу Климу подобалося, але потім почалися труднощі. У нього не було мотивації вчитися, йому доводилося докладати багато зусиль. Моя подруга, яка була його тьютором, займалася з ним два роки й відмовилася, тому що їй було важко. Прогрес був повільним, проте без стресу, як у школі.

Тоді виникло питання — повертатися до школи чи залишатися вдома? Клим вибрав залишитися. Ми домовилися, що він усе літо вчитиметься працювати сам — без тьютора та вчителів. Це був новий досвід. Він займався все літо й пройшов половину Мерфі [один з кращих підручників з англійської граматики]. Зараз у нас уже п’ятий рік самостійного навчання, і я можу сказати, що воно того варте.

Розкажи про ваш щоденний графік? Як виглядає день з самого ранку?

Continue Reading →

Смех сквозь слёзы. На что похожа работа больничного клоуна

thumbктёр и педагог Роман Александров рассказал Фокусу, что такое больничная клоунада, как меняет человека яркий костюм и накладной нос и про ощущение счастья от занятий «ерундой».

Роман Александров  — уроженец Петербурга, работает больничным клоуном и педагогом. Он приехал в Украину по приглашению Анастасии Леухиной, соавтора общественной кампании #пуститевреанимацию. Почти год группа активистов боролась за то, чтобы сделать реанимации украинских больниц доступными для родных и друзей лежащего в отделении интенсивной терапии больного. В итоге появился приказ Минздрава №592, разрешающий круглосуточный доступ к больным. Но родственники тяжёлых больных зачастую сами нуждаются в поддержке. В развитых странах существуют специальные люди, призванные поднимать настроение таким пациентам и их близким — больничные клоуны. Сейчас клоуны появились и в украинских стационарах. «В детстве я долго лежал в реанимации, туда никого не пускали, и это было ужасно. Моей маме говорили: «Ну что вы расстроились, женщина? Ну, родите ещё», — рассказывает Роман Александров. С тех пор он боится врачей и больниц, но снова и снова надевает красный клоунский нос и идёт к больным детям.

Почему ты решил выбрать столь необычную профессию?

— Я узнал о наборе в школу больничных клоунов. Попасть туда хотела сотня желающих, а отобрали 12 человек. Я вообще не собирался участвовать в конкурсе, мне было просто интересно, поэтому пошёл на собеседование со знакомой актрисой. К прослушиванию я, честно говоря, не подготовился. Стал рассказывать стихотворение о мальчике, который спас козу от пиратов. Сбивался несколько раз, и в какой-то момент надо мной стали просто ржать. Не потому что я смешной, нет. Мне было неловко, я ужасно покраснел. А потом меня взяли на курс больничной клоунады.

Как давно существует «должность» больничного клоуна?

Больничной клоунаде около 40 лет, но, когда я стал клоуном, ещё не знал этого. Есть фильм «Целитель Адамс» о первом больничном клоуне, он основан на реальных событиях. 37 лет назад доктор Адамс вдруг решил, что хорошее настроение — залог выздоровления. Он стал придумывать всякие безумства в своей больнице, в том числе надевал нос, становился клоуном, смешил взрослых и детей.

Кстати, доктора и артисты до сих пор спорят о том, кто на самом деле был первым больничным клоуном. Потому что примерно в то же время нью-йоркский доктор пригласил своего друга — артиста цирка Майкла Кристенсена прийти на ежегодный праздник в больнице. Кристенсен уговорил врача дать ему белый халат и объявить его как профессора, знатока медицины. И вот он вышел к аудитории, стал копаться в саквояже, и в этот момент с него упали очки. Кристенсен «с головой» залез в саквояж, а когда «вынырнул» из него, все увидели на его лице клоунский нос. Зал, который с недоумением наблюдал за маразматиком-профессором, конечно, расхохотался. С тех пор Майкл стал заходить в эту больницу, работать там. Continue Reading →

Я навчаюся вдома

t15BJBoZVFhpAjm98q1qgQ-default

«Ми не проти школи. Ми за індивідуальний підхід»: 12-річний Клим Леухін – про чотири роки без школи і навчання із тьюторами

Чотири роки тому Анастасія Леухіна ухвалила рішення забрати сина Клима зі школи і перевести його на навчання вдома.

У розмові з The Village Україна мама і син розповідають про особливості дистанційного навчання та стереотипи, пов’язані із навчанням поза школою.

«Я не уявляв, як це може бути – не ходити в школу»

АНАСТАСІЯ ЛЕУХІНА: Одного чіткого моменту, коли ми вирішили залишити школу, не було. Але третій клас Клим закінчував із важким серцем.

КЛИМ ЛЕУХІН: Мені не подобалося ходити в школу. Навчання мені не йшло. В один момент я подумав, що нічого не можу, і вирішив сховатися на останній парті.

АНАСТАСІЯ: У мене в житті є принцип: я не боюся експериментувати і пробувати. Буквально за кілька тижнів до 1 вересня ми подумали, що можна спробувати навчатися вдома. Завжди можна було повернутися, якби спроба виявилася невдалою.

КЛИМ: Я закінчив третій клас, пішов на літні канікули. Коли вперше почув, що більше не піду в школу, дуже-дуже здивувався. Я такий: «О, цікаво!». Не уявляв, як це може бути – не ходити в школу.

АНАСТАСІЯ: Коли ми почали навчатися вдома? За кілька тижнів до 1 вересня. Ми повинні були спочатку перевірити, як це працює.

КЛИМ: Перший день домашнього навчання я зараз не пам’ятаю. Це було чотири роки тому. Але загалом добре пам’ятаю перший рік навчання.

АНАСТАСІЯ: Спочатку було непросто.

КЛИМ: Складно було звикнути до того, що не треба щоранку пішки ходити до школи. Не треба десь бути щодня о 8:30. Та найскладніше було звикнути до того, що треба самостійно організовуватися.

Continue Reading →

Подальше от коллектива. Зачем украинцы переводят детей на домашнее обучение

домашня освіта в україні

Недавно стартовавшая реформа образования предполагает разные форматы обучения. В частности, закон о новой украинской школе допускает возможность домашнего обучения. Раньше такой подход к учёбе допускался лишь в виде исключения — как правило, в связи с серьёзными медицинскими показаниями. Теперь же достаточно желания родителей и ребёнка. Но это в теории. На практике у школ есть проблемы с внедрением новшеств, да и у общества неоднозначное отношение к альтернативным формам обучения.

О том, что на самом деле представляет собой домашнее обучение, мы поговорили с преподавателем и активистом Анастасией Леухиной. Её сыну Климу 12 лет, он семиклассник, уже четыре года учится дома.

Почему ушли из школы

В третьем классе учительница Клима сказала мне, что я должна научить его писать. И я задумалась: а чем же тогда она занималась эти три года? Ребёнок тратил на школу по 6–8 часов в день, плюс домашние задания. При этом часть уроков заменялась просмотрами мультиков, какое-то время занимали коммерческие спектакли, которые проходили во время уроков.

Я испугалась, когда поняла, что в какой-то момент сын просто сдался. Он сидел на последней парте, говорил, что у него ничего никогда не получится. Мне очень хотелось вывести его из этой безнадёжности и дать возможность поверить в себя.

Школа нарушала право на человеческое достоинство.Например, учеников не выпускали в туалет, учительница считала нормальным обсуждать одежду других детей или злословить по поводу их родителей при всём классе. После одного неприятного инцидента я поняла, что от ребёнка ожидают беспрекословного послушания. Меня это сильно возмутило, я осознала, что не хочу растить ребёнка-робота.

Continue Reading →