Поки всі обговорюють проблематику українського контенту у виробництві серіалів, вплив культурного середовища та телевізора на розвиток мови, хочу повернути погляд в іншу сторону. Поговорити про проблеми з навчанням української, яке фінансується нашими податками — в школах та університетах. ЇЇ погано вчать, бо на виході ми отримуємо велику кількість людей, які не здатні розмовляти чи писати українською.

2015−2016 рік. Атестація в Національній поліції. Через мої комісії пройшли приблизно 2000 кандидатів в різних регіонах. Більшість з них мали вищу освіту, деякі — кандидатські чи докторські ступені, але вони не вміли розмовляти українською. Continue Reading →

И о том, как важно давать малую поддержку тому, кому она нужна. Даже когда адресат — маленькая девочка.

8-й День интенсива. Нас трое. Японка Дайя, тайка Гоп и я. Эти подробности важны.

Мы договариваемся пойти втроем на обед. После восьми дней, проведенных на интенсиве нам есть о чем поговорить. К нам пристраивается небольшая группа: «Мы пообедаем вместе с вами».

Мы с Гоп вежливо улыбаемся и отвечаем: «Конечно». Дайя тихо и настойчиво повторяет: «Скажите им нет. Мы пойдем втроем». Я не понимаю что к чему, извиняюсь перед другими ребятами, и мы отправляемся на обед все же втроем.

9-й День. Дайя делится своей историей. Continue Reading →

Співзасновниця «Освітнього експерименту», реформаторка у сфері охорони здоров’я, письменниця Анастасія Леухіна в своїй квартирі у Києві, 1 листопада 2019 року
Фото: Анастасія Власова/hromadske

Анастасія Леухіна — викладачка Київської школи економіки, вона спеціалізується на веденні переговорів, розв’язанні конфліктів та комунікаціях. Окрім того, вона співзасновниця «Освітнього експерименту», має закордонну освіту та багато подорожує.

Але головним чином, Настя — людина, якій не байдуже. У 2016-му році вона боролася за те, щоби в Україні відкрили двері реанімації для рідних пацієнтів. Вона реформувала поліцію, займалася освітніми проєктами, адвокатувала альтернативну освіту та хоумскулінг.

Сьогодні Анастасія готує до друку книгу, яка називається «Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть та все, що поміж ними». Ця книга особлива, адже вона стосується досвіду, який неуникно торкнеться кожного. Досвіду хвороби та смерті рідних.

Ми всі прагнемо про це не думати, та переважно удаємо, ніби цього не існує. А коли стикаємося із таким досвідом, то проживаємо його кожен по-своєму, і не ділимося з іншими. В публічному просторі дискусій на ці теми майже немає.

Так утворюється замкнене коло замовчування та страху, а подеколи — гірких помилок. Вийти з цього кола — таким є головне завдання «не страшної» книги Насті. Continue Reading →

Зі смертю чи невиліковним діагнозом стикаються усі, але ми взагалі про це не говоримо.

Я вкотре встряла у великий проект – розповісти людям про те, що є життя після невиліковних діагнозів, що ти не один, що помирати у стражданнях і болю не обов’язково, і просто спостерігати за цим не потрібно – є люди, ідеї, знеболювальні та рішення.

Це «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними», де зібрані рекомендації та поради лікарів і психологів, а також понад 50 історій з реального життя людей.

Цей проект потребує значних зусиль та ресурсів. Не лише тому, що він амбіційний і великий. Бо на старті з ресурсів є тільки велике бажання и розуміння невеликої групи людей. Майже як у казці про кашу «із сокири» – у нас є тільки сокира. Continue Reading →

Я всегда очень болезненно переносила трагедии и потери.

В моем мире сгоревший дом – это трагедия. Но эта история заставила меня изменить определение трагедии и более философски отнестись к «потерям».

Эта история поменяла мое отношение к мечтам, к силе сообщества и мужеству просить о помощи. Фраза «держитесь» обрела новые смыслы.

В 2019 году наши коллеги построили свободную школу в Виннице.

Планировали сделать в ней центр, в котором будут бурлить не только школьные занятия, но и дискуссии, тренинги, семинары и тусовки про альтернативное и демократическое образование.

Горели глаза, вскипали идеи!

Много работы своими руками, гораздо более привычными к клавиатуре, чем к стройматериалам.

Но это было для них важно: построить дом для школы своих детей. Построить вместе – горсткой детей и родителей, создать это пространство для себя и для других.

Было вложено всё: душа, деньги, силы. Все до последнего.

В один февральский вечер через несколько недель после запуска в эксплуатацию дом сгорел. Весь до фундамента. Из-за неисправности котла. Сгорел за считанные часы.

Continue Reading →