Переатестація міліції в поліцію – практика, яка або стане основою для побудови здорових механізмів участі громадськості у прийнятті рішень та проведення кадрового аудиту в усіх сферах публічного управління, або надовго поховає цю ідею для всієї країни.
Залучення представників громадськості до кадрових рішень усіх рівней – безпрецедентне для силової структури не тільки в Україні, але й у світі.
Всі попередні переатестації міліціонерів були справою формальною, позбавленою будь-якої об’єктивності та часто полягали у проставлянні галочок навпроти майже всіх імен.
Кадрові призначення часто відбувалися завдяки грошам, персональній лояльності та зв’язкам.
Вміння, навички, мотивація та потенціал працівника рідко бралися до уваги, тому в системі було багато перекосів, які не сприяли її розвитку.
Це перший раз, коли (а) використовуються тести для визначення інтелектуального рівня та оцінки знань працівників, (б) на співробітника дивляться як на особистість зі слабкими та сильними сторонами, а не просто як на гвинтик.
Перший раз, коли люди отримують шанс бути підвищеними без грошей чи зв’язків.
Перший раз, коли міліціонери шукають в кого навчитися та як підготуватися, а не кому заплатити чи де купити тести.
Перший раз, коли громадськість разом з відомством на практиці відповідає на питання «Яка поліція нам потрібна?».
Перший раз, коли люди, які перебувають поза системою, мають реальне право голосу щодо того, що відбувається всередині.
Саме тому склад атестаційної комісії так само важливий, як і персональний склад керівників поліції.
Під час роботи в Києві головою комісії я спостерігала за хворобливим процесом внесення постійних змін до складу комісій.
Розуміла, що відбір членів комісій з чисельної громадськості для атестації міліціонерів буде кропітким, але не усвідомлювала наскільки. Continue Reading →