Останній тиждень я провела з купкою підлітків від 10 до 15 років на далекому хуторі. Настільки далекому, що туди ні інтернет, ні мобільний зв’язок не долітають.
Ми звикли вважати, що дітям для щастя потрібні розваги і спецефекти, патерналістський догляд і турбота, що дорослі завжди знають краще, а діти — лише об’єкт заподіяння цього добра. Насправді діти втомилися. Вони втомилися від того, що ринок освіти і розваг пропонує їм дві крайності: або жорстке утрамбовування голови знаннями, або бажання догодити короткостроковими видовищними спецефектами. Вони втомилися від того, що у них немає права голосу і що вони не можуть впливати на своє життя, меню і оточення — за них все роблять дорослі. З найкращими намірами. Вони хочуть поваги і прийняття, а отримують гіперопіку. Вони хочуть вчитися конструктивно конфліктувати, а натомість відточують навички маніпуляції.